Африка

1. Географічне положення

Африка – найжаркіший материк, який одночасно лежить в 4 півкулях – північній, південній, західній і східній. Крайні точки материка: крайня північна точка – мис Рас-Енґела сягає широти 37^о20' пн.ш., крайня південна – мис Аґульяс (Голковий – 34 ^о 52' пд..ш), крайня західна точка – мис Альмаді (17 ^о 32' зх.д), крайня східна – мис Рас-Гафун (51 ^о 23' сх..д).

Африка – другий за розмірами (30,32 млн. км²) материк Землі. Своєрідність природи материка залежить в першу чергу від його географічного положення в обох півкулях. При цьому північна й південна крайні точки материка знаходяться приблизно на однаковій відстані від екватора. В результаті кліматичні пояси й природні зони в Африці повторюються двічі – майже „дзеркально” по обидві сторони екватора. Африка відзначається також малою порізаністю берегової лінії, загальним підняттям й переважанням вирівняного рівнинно-плоскогірного рельєфу. Все це грає роль у формуванні ландшафтно-кліматичних умов материка.

Континент з усіх боків омивається водами Атлантичного й Індійського океанів, а також Середземного й Червоного морів. Вони мають значний вплив на природу Африки. Так, в тропічних широтах західне – Атлантичне – узбережжя материка омивається холодними течіями, а на сході – теплими мусонними течіями Індійського океану. Як наслідок в першому випадку формується пустеля Наміб, а в другому вологе узбережжя.  

В північній частині материк широкий й тісно пов’язаний з Євразією. На півночі й північному сході Африки характерні загальні риси природи, які нагадують Євразію: Атлаські гори – частина Альпійсько-Гімалайського поясу, однотипні ландшафтно-кліматичні умови характерні для всього Євро-Азіатсько-Африканського Середземномор’я і т.п.

В південній півкулі Африка звужується більше ніж вдвічі. Тут Африка  віддалена від інших материків на значні відстані. Але Африка зберегла багато спільних рис в геологічній будові, рельєфі, складі рослинності  з Південною Америкою, Австралією, Антарктидою (до її зледеніння) й навіть з Індією. Африка разом з переліченими материками в геологічному минулому входила до складу єдиного материка – Гондвана. Доказом цього є берегові лінії Південної Америки й Африки, які майже ідеально доповнюють одне іншого.

2. Рельєф. Тектонічна будова. Корисні копалини 

Вся Африка – частина древнього материка Гондвани, яка сформувалась в докембрії (археї, протерозої). Сучасну основу – фундамент африканського материка – складає Африканська платформа. Вона складена в основному твердими кристалічними магматичними і метаморфічними породами. В зонах опускання (прогинах) платформа перекрита чохлом осадових відкладів, які займають 2/3 території материка. В зонах підняттів, на щитах й антиклізах, фундамент платформи виходить на поверхню. Найбільшими щитами  й антеклізами архейсько-протерозойського фундаменту є  масиви Ахаґґар, Леоно-Ліберійський, Нубійсько-Аравійський, Центрально-Африканський, Мадагаскарський та інші. Найзначніші виступи древнього фундаменту знаходяться  вздовж східної окраїни материка (Ефіопське нагір’я й Східно-Африканське плоскогір’я). Тут проходить найбільша в світі система Східно-Африканських розломів  – рифтів протяжністю 6500 км від нижньої течії річки Замбезі, через Східно-Африканське плоскогір’я й Ефіопське нагір’я до затоки Акаба в Червоному морі.

В межах Африканської платформи розрізняють Сахарську плиту (частина Сахаро-Аравійської плити) й Південно-Африканський щит. Межа між ними проходить від масиву Камерун до Червоного моря. Їх рельєф суттєво відрізняється. В північній частині материка, на Сахарській плиті чергуються глибокі западини – синеклізи (наприклад, Лівійсько-Єгипетська), високі ступінчаті рівнини й плато, зруйновані древні нагір’я (Ахаґґар і Тібесті). Північну частину материка називають Низькою Африкою, бо висота місцевості тут не перевищує 1000 м. А окремі впадини лежать значно нижче рівня моря: западина Ассаль в Ефіопії (-153 м – найнижча точка Африки) й впадина Каттару в Лівійській пустелі (-133 м)

Південно-Африканський щит на протязі всього після протерозойського часу відчував підняття. Тому його територія має переважні висоти більше 1000 м. Це вже Висока Африка, де чергуються нагір’я й плоскогір’я, горсти й грабени, високі лавові плато й вулканічні масиви. В межах Східно-Африканського плоскогір’я на исоту 5895 м піднімається вулканічний масив Кіліманджаро – найвища точка материка.

На крайньому північному заході й крайньому півдні материка до Африканської платформи наближаються складчаті зони: Атласька на півночі й Капська на півдні. Складкоутворюючі рухи в Капських горах завершились під час герцинського орогенезу, а в Атлаських горах – під час альпійського. Сьогодні вони являють собою низькі й середньовисотні складчато-брилові гори, розчленовані річковими долинами.

Загалом в рельєфі Африки виділяють Атлаські гори на крайньому північному заході материка, які підносяться на висоту 3000-4000 метрів (найвища точка – гора Тубкаль має висоту 4165 метрів). На північному сході Африки знаходяться рівнини, й запалина Каттара (133 метри нище рівня океану). Вся північна Африка являє собою рівину з кількома підняттями. 

Найбільшими підняттями є нагір’я Ахаґґар (максимальна висота – 2918 м – гора Тахат), нагір’я Тібесті (вершина – гора Емі-Кусі – 3415 м), плато Дар фур (гора Марра – 3088 м). Поблизу узбережжя Гвінейської затоки піднімається вулкан Камерун, висота якого 4070 метрів. Висока Африка являє собою сукупність плоскогір’їв. Найзначнішими тут є Ефіопське нагір’я (найвища точка – гора Рас-Дашен  має висоту 4620 метрів) та Східносибірське плоскогір’я, на якому знаходиться найвища точка Африки – вулкан Кіліманджаро (5895 м). На північ від нього височіє гора Кенія (5199 м). На крайньому півдні материка знаходяться Капські та Драконові  гори.

Загалом Африка – доволі високий материк, якщо враховувати середню висоту. Це пов’язано з великими площами плоскогір’їв на материку.

Африка – унікальний материк за запасами різноманітних корисних копалин. На його долю припадає: 97% запасів мінералів платинової групи, 95% - хромітів, 92% - алмазів, 81% - марганцевих руд, 68% - фосфоритів, 62% - золота, 40% - бокситів й багатьох інших мінеральних ресурсів. Якщо руди чорних, кольорових й рідкісних металів, а також алмази, уранові руди приурочені переважно до докембрійського фундаменту материка й добуваються в Центральній і Південній Африці, то в осадових породах на півночі материка й на узбережжі Гвінейської затоки розвідані значні запаси нафти й газу, а також фосфоритів, бокситів, марганцевих й залізних руд осадового походження.

3.  Клімат

Африка – найжаркіший материк земної кулі. Вона знаходиться переважно в екваторіальних й тропічних широтах, тому отримує значну суму сонячної радіації. Ця причина й обумовлює переважання в Африці високих додатних температур. Тут середня річна температура перевищує +20^оС. Влітку температура повітря в Сахарі піднімається до +40^оС і вище, а поверхня каменів нагрівається до +70^оС. На півночі Африки відзначена найвища температура повітря на Землі: +58,1^оС поблизу міста Тріполі (Лівія). В Африці немає холодних зим. Навіть на північних й південних окраїнах материка, які заходять в субтропічні пояси, середня температура зимових місяців не опускається нижче +8...+12^оС. Але холодний високогірний клімат представлений  на вершинах Ефіопського нагір’я й Східно-Африканського плоскогір’я. 

В екваторіальних широтах, в западині Конґо й на узбережжі Гвінейської затоки немає сезонних відмінностей – температура повітря на протязі всього року тримається біля +25^оС.

Кліматичні умови Африки формуються не тільки під впливом сезонних відмінностей в нагріванні північної й південної частин материка. Розподіл температур й особливо опадів пов’язаний з циркуляцією атмосфери. Для більшої частини Африки характерна пасатна циркуляція. В північній частині материка пасати проходять над суходолом й несуть сухе тропічне повітря. В Південній Африці пасати приходять з Індійського океану й несуть більш вологе повітря, викликають сильні дощі в горах Мадагаскару й на східних схилах Драконових гір.

В субекваторіальних широтах характерна сезонна зміна повітряних мас: влітку відповідної півкулі пасати змінюються екваторіальними мусонами. На крайній півночі й півдні материка, в субтропічних широтах, також відзначається сезонна зміна циркуляції атмосфери: зимою кожної півкулі тут переважає західне перенесення помірних повітряних мас (йдуть дощі), а літом ці території знаходяться під впливом субтропічних антициклонів з високим тиском (суха сонячна погода).

Опади в Африці розподіляються майже зонально. Їх кількість симетрично зменшується від екватора до тропіків, де сягає мінімальних значень, а потім знову зростає на субтропічних окраїнах материка. В екваторіальних широтах, приблизно між 5^о пн.ш. і 5^о пд. ш., опади регулярні й значні. В басейні річки Конго й на узбережжі Гвінейської затоки випадає 2000-3000 мм опадів на рік. А на схилах Камеруну – до 9000 мм. В субекваторіальних широтах, приблизно до 17-19^о північної й південної широт. Кількість опадів зменшується з 1500 мм до 250-300 мм на межі з тропічними пустелями. В тропіках, до 30^о пн. ш. і 30^о пд. ш. Зволоження дуже бідне.  Особливою сухістю відзначається широка пустеля Сахара, де випадає 50 мм на рік й по кілька років опадів може взагалі не бути. Тут випаровуваність в 20-25 разів перевищує фактичне випаровування. В субтропіках Африки кількість опадів знову зростає: до 300-500 мм на Лівійсько-Єгипетським узбережжі Середземного моря й до 500-800 мм на навітряних схилах Атлаських й Капських гір.

На території Африки виділяють екваторіальний, два субекваторіальних, два тропічних і два субтропічних кліматичних пояси.

Екваторіальний пояс – постійно жаркий і вологий клімат. Формується на узбережжі Гвінейської затоки (до 7-8о пн. ш.) й охоплює значну частину басейну Конго (між 5^о пн. ш. і 5^о пд. ш.). Середні місячні температури високі - +25..+28^оС. Опадів випадає багато (понад 2000 мм на рік), розподіляються вони по місяцях рівномірно.

Субекваторіальні пояси – північний і південний – знаходяться навколо екваторіального поясу, між собою сполучаються на сході материка. Субекваторіальний мусонний клімат займає близько 1/3 частину території Африки. Літом переважає екваторіальне повітря, який приносять екваторіальні мусони (літо вологе), зимою переважає сухе тропічне повітря, яке приносять пасати (зима суха). Річні амплітуди (перепади) температур порівняно з екваторіальним поясом зростають. Найжаркіша пора року – початок дощового сезону (до +30^оС). Але навіть в найхолодніші місяці року температура не опускається нижче +18..+20^оС. Тривалість вологого періоду скорочується в напрямку від екватора до тропіків з 10 до 2-3 місяців. Річна кількість опадів на рівнинах зменшується з 1500 до 250 мм на рік.

Тропічні пояси (північний і південний) простягаються до 30^о пн. ш. і 30^о пд. ш. Вони охоплюють майже всю Сахару й котловину Калахарі з її крайовими підняттями. В цих поясах цілий рік тримається континентальне тропічне повітря й дмуть пасати. Середні температури найтеплішого місяця +30..+35^оС, найхолоднішого – не нижче +10^оС. Характерні значні амплітуди температур: річні – біля 20^оС; добові – до 40-50^оС. Опадів мало – не більше 50-150 мм на рік. Випадають вони епізодично, у вигляді рідких короткочасних злив.

Особливі кліматичні умови в межах тропічних поясів складаються на західному узбережжі 

Африки (приатлантична Сахара й пустеля Наміб). Тут проходять холодні течії. Відносна вологість повітря висока, але опадів випадає дуже мало. Зате в холодні нічні години на узбережжі утворюються роси й тумани. Температури порівняно низькі для тропічних широт: літом – біля +20^оС, зимою – біля +15^оС.

На східному побережжі Південної Африки  формується вологий тропічний клімат. Цьому сприяють теплі течії біля узбережжя, над якими південно-східний пасат насичується вологою й дає значні опади на навітряних схилах Драконових гір.

Субтропічні пояси (північний і південний) займають окраїни материка на півночі й півдні. Атлаські гори, Лівійсько-Єгипетське узбережжя, підніжжя Капських гір мають субтропічний середземноморський клімат з сухим жарким літом і теплою вологою зимою. На африканському узбережжі Середземного моря середні температури липня сягають +27..+28^оС, температури січня - +12^оС. На Капському узбережжі температура січня не перевищує +21^оС, липня - +13...+14^оС.

На крайньому південному сході Африки, в межах субтропічного поясу клімат субтропічний мусонний з жарким дощовим літом й відносно прохолодною і сухою зимою. Літом на узбережжя надходить вологе повітря з Індійського океану. Як і в тропічному поясі, йдуть дощі на східному узбережжі Драконових гір. Зимою Капські гори перешкоджають проникненню вологих західних вітрів й опадів випадає порівняно небагато.

4. Населення і політична карта

Сучасне населення Африки відноситься до трьох основних рас – європеоїдної, екваторіальної (негроїдної) і монголоїдної.

Основна частина материка населена народами, які відносяться до негроїдної гілки екваторіальної раси. Для негроїдів характерний темний колір шкіри, який захищає організм від палючих променів сонця. Густе кучеряве волосся утворює повітряний прошарок, який захищає голлову від перегрівання. Для представників цієї раси звичні широкі носи, товсті губи. Але вказані признаки по-різному виражені у різних представників цієї раси. Так, колір шкіри змінюється від світло-коричневого до майже чорного в залежності від умов, в яких живуть ті чи інші племена.

Своєрідними признаками відзначаються пігмеї, які живуть в екваторіальних лісах басейну Конґо. Колір шкіри пігмеїв світліший, ніж у негроїдів, губи тонкі. Вони невисокі  (їх середній pріст 142 см, максимальний – 150 см). В напівпустелях й пустелях Південної Африки живуть бушмени й готтентоти. В них світло-коричневий колір шкіри, широке плоске лице, що надає їм схожість з монголоїдами.

В кожної групи негроїдної гілки екваторіальної раси своя розмовна мова. На південь від Сахари негроїди говорять на суданських мовах. Народи Центральної, Південної й частково Східної Африки розмовляють на мовах банту.

Північ материка заселяють бербери й араби, які переселились сюди з Азії. Їх відносять до південної гілки європеоїдної раси. Бербери й араби мають смагляву шкіру, темний колір волосся й очей, довгий череп, вузький ніс й овальне лице; розмовляють в основному на арабській мові.

В районах змішаного проживання різних рас сформувались групи народів, які поєднують різні расові признаки. Так, ефіопи займають проміжне місце між негроїдами й європеоїдами. На острові Мадагаскар живуть малагасійці, які поєднують ознаки негроїдної й монголоїдної рас.

Африка кілька століть була в колоніальній залежності від ряду європейських держав. Тому в колишніх колоніях сформувалось населення європейського походження. Європейці живуть в Африці головним чином в областях з середземноморським кліматом. На півночі, вздовж узбережжя Середземного моря, багато французів; на крайньому півдні материка – англійців.

В Африці живе більше 550 млн. чоловік, що складає приблизно 1/10 частину населення земної кулі. По території материка населення розміщене дуже нерівномірно. Дуже висока густота населення в дельті Нілу (перевищує 1000 осіб на км²). В пустелях й напівпустелях населення дуже мало, деякі райони взагалі безлюдні.

В Африці налічується 61 незалежна держава. На материку лише одна високорозвинена країна – ПАР (Південно-Африканська Республіка). Більшість країн є середньорозвинені країни та країни, що розвиваються. До речі саме в Африці була перша й єдина країна, яка перейшла з розряду країн, що розвиваються (слаборозвинених) в розряд середньо розвинених – Ботсвана. 

Зараз загальна економічна ситуація на материку є дуже нестабільною й переживає важкі часи.