Північна Америка

1. Географічне положення 

Північна Америка повністю розташована в північній півкулі. Крайня північна точка материка – мис Мерчісон на півострові Бутія в Канаді – знаходиться на 71^о58' пн.ш., крайня південна точка матери – мис Мар’ято (7^о12' пн.ш.), крайня західна – мис Принца Уельського (168^о00' зх.д.), крайня східна – мис Сент-Чарльз (55^о40' зх.д.).

Площа Північної Америки – 24,2 млн. км². Береги материка омивають води Північного Льодовитого, Атлантичного й Тихого океанів. На півдні він сполучений вузьким Панамським перешийком з Південною Америкою. Від Євразії Північну Америку відділяє вузька Берингова протока.

На півдні Північну Америку перетинає північний тропік, на півночі – північний полярний круг. Найширша частина материка лежить в помірних широтах, що дуже впливає на його природу.

Береги континенту сильно розчленовані на півночі, північному заході й північному сході. До найбільших елементів берегової лінії належать Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська затоки, півострови Лабрадор, Флорида, Каліфорнія, Аляска. Найбільші острови – Гренландія (найбільший острів на Землі – площа перевищує 2 млн. км²), Ньюфаундленд, Канадський Арктичний архіпелаг (разом з островом Баффінова земля), Великі Антильські, Малі Антильські, Алеутські острови.

2. Рельєф, геологічна будова, корисні копалини

За особливостями будови поверхні Північну Америку можна поділити на три регіони.Рівнинами зайнята північна й центральна частини материка, на південному сході розташованіАппалачі, на заході простягнулись Кордильєри.

Рівнини материка сформовані на древній Північно-Американській платформі. Вона включає докембрійський кристалічний щит і плиту платформи, перекриту осадовими породами палеозойського й мезозойського віку. Північна частина рівнин розташована в межах Канадського щита. Західна й південна межі щита добре виражені в рельєфі: вони оточені ланцюгом озер на території Канади й по кордону Канади і США. Ця частина рівнин, приблизно до 40о пн.ш. декілька разів піддавалася зледенінню. Тут збереглися форми рельєфу, утворені древнім покривним льодовиком: згладжені горби, виорані котловини, які заповнені озерами.

Південніше розташовані Центральні рівнини, які також піддавалися зледенінню, збереглися моренні горби, південь рівнин сильно розчленований річковими долинами й балками. На крайньому півдні Центральні рівнини переходять в Міссісіпську низовину, складену річковими наносами. Вона зливається з прибережними низовинами Мексиканської затоки й Приатлантичною низовиною.

На захід від Центральних рівнин, перед Кордильєрами, розташовані Великі рівнини. Вони утворились на західному краю платформи, яка була втягнута в підняття при утворенні Скелястих гір. Ця система ступінчастих плато поступово знижується на схід від 1700 до 500 метрів. Великі рівнини розчленовані долинами рік, що стікають з гір на окремі масиви і плато.

Гори Аппалачі на південному сході материка складаються із зруйнованих середньовисотних хребтів, плоскогір’їв і плато. Це відроджені складчасто-брилові гори, які сформувалися під час каледонського і герцинського орогенезу (горотворення). Аппалачі мають пологі схили, округлі вершини, розділені широкими тектонічними долинами. Найвища точка Аппалачів – гора Мітчелл (2037 м) в Голубих горах в складі Південних Аппалачів. В західних передгір’ях Аппалачів знаходиться одна з найбільших карстових печер світу – Мамонтова печера.

Кордильєри простягнулись вздовж Тихоокеанського узбережжя материка на відстань понад 7000 км. Найвища вершина – гора Мак-Кінлі (6194 м) – піднімається в північній частині гірської системи і є найвищою точкою материка.

В широкій системі меридіональних гірських хребтів виділяють дві основні гілки: західна – власне Кордильєри і східна – Скелясті гори (найвища вершина – гора Елберт – 4399 м). Ці дві смуги гір розділені високими плато, нагір’ями, тектонічними впадинами й розломами. Серед них найвідоміші – вулканічне Колумбійське плато, плато Великий басейн, плато Колорадо, вулканічне Мексиканське нагір’я.

Будова Кордильєр пов’язана з тривалою історією їх формування. Кордильєри сформувались на протязі мезозою – початку кайнозою. Найдавніше сформувались центральні пасма Кордильєр, пізніше – Скелясті гори, а хребти Тихоокеанського узбережжя – уже в альпійську складчастість. Тоді ж утворились тектонічні розломи, з якими пов’язані вогнища землетрусів й виверження вулканів. Тут знаходиться найвищий діючий вулкан – Орісаба  (5747 м). Між хребтами Скелястих гір розташоване Йеллоустонське вулканічне плато, де знаходяться гігантські гейзери й гарячі джерела.

Надра Північної Америки містять великі запаси різноманітних корисних копалин. Їх розподіл по території материка тісно пов’язаний з геологічною будовою. На Канадському щиті і в місцях близького залягання кристалічних порід фундаменту платформи зосереджені руди чорних й кольорових металів, урану,  нікелю, золота. Найбільший залізорудний район розташований на північ й захід від озера Верхнє. Значні поклади уранових руд зосереджені в Канаді, в районі Великого Ведмежого озера. Найважливіші родовища нікелю приурочені до західної окраїни Канадського щита.

В западинах платформи, заповнених осадовими породами, накопичились значні запаси паливно-енергетичної мінеральної сировини. Найбагатші райони поширені нафти знаходяться на узбережжі й шельфі Мексиканської затоки, на Великих рівнинах, а також на Алясці. Значні запасикам’яного вугілля зосереджені в передгірному прогині й міжгірних долин Аппалачів,  а також біля підніжжя Скелястих гір.

На півострові Флорида є великі поклади фосфоритів. В Кордильєрах зосереджені переважно родовища кольорових металів: міді, свинцю, цинку, срібла.

Північна Америка особливо багата запасами нафти й природного газу, кам’яного вугілля, залізних, нікелевих і уранових руд, фосфоритів. Країни Північної Америки добре забезпечені власною мінеральною сировиною для розвитку основних галузей промисловості.

3. Клімат 

Основні особливості клімату Північної Америки визначаються значною протяжністю материка з півночі на південь, впливом оточуючих океанів, особливостями рельєфу. Від широтного положення території залежать розподіл річних сум сонячної радіації.

Кліматичний вплив океанів виражається перш за все в різнохарактерних течіях біля побережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська течії знижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й південному заході материка. Теплі Аляскінська течія й течія Гольфстрім цілий рік сприяють підвищенню температури й великій кількості опадів на північному заході й південному сході материка.

Меридіональне чи близьке дот нього простягання основних гірських систем (Кордильєри, Аппалачі)  обмежують вплив океанів порівняно вузькою смугою прибережних просторів. В той же час відсутність гірських систем широтного простягання створює сприятливі умови для проникнення холодних арктичних повітряних мас далеко на південь, а тропічні повітряні маси літом заходять іноді в північні широти помірного поясу. Такий контраст повітряних мас спричиняє виникнення на Центральних рівнинах Північної Америки потужних вихрів –торнадо.

Середні січневі температури нижче 0^оС характерні на північ від 40^о пн.ш. Найнижчі зимові температури відмічені на північний захід від Гудзонової затока, де часті морози -50^оС й нижче. На плоскогір’ї Юкон спостерігається температура -64^оС, а на льодовиковому щиті Гренландії – до -70^оС. Характерні високі контрасти температур між північчю й півднем материка, особливо зимою.

Середні липневі температури на півночі Канади складають +5..+10^оС, на узбережжі Мексиканської затоки – +22..+24^оС. Найвищі температури літом спостерігаються на плато в Південних Кордильєрах (+57^оС – в Долині Смерті на плато Великий Басейн, яка є найвищою температурою в західній півкулі).

Розподіл опадів на материку залежить від переважаючих повітряних мас. Крайній північний захід материка перебуває під впливом Алеутського мінімуму. Тут випадає 1500-2000 мм опадів на рік. А біля підніжжя гори Олімпес опади досягають максимуму для Північної Америки – 5000-6000 мм на рік. Східні окраїни материка знаходяться під впливом повітряних мас Атлантичного океану. Тут кількість опадів закономірно змінюється зі сходу на захід: на Приатлантичній низовині випадає 1200-1400 мм на рік, в Аппалачах – 1000-1100 мм, на Центральних рівнинах – 700-900 мм, на Великих рівнинах – 300-400 мм. Найменша кількість опадів (100-200 мм на рік) спостерігається в міжгірних котловинах Великого Басейну й на півночі Мексиканського нагір’я. Цьому сприяють повітряні маси східної периферії Гавайського максимуму, які проходять над холодною Каліфорнійською течією.

В Північній Америці представлені всі кліматичні пояси, крім екваторіального.

Арктичний пояс включає внутрішні райони Гренландії й північну частину островів Канадського Арктичного архіпелагу. Тут переважає довга полярна ніч й сувора зима, яка змінюється коротким літом з температурами найтеплішого місяця не вище +5^оС. В східній частині поясу випадає 300-400 мм опадів й зосереджені значні масиви сучасного зледеніння. В західній частині поясу дуже сухо, випадає лише 50-100 мм на рік й поширена багаторічна („вічна”) мерзлота.

Субарктичний пояс займає південні, прибережні райони Гренландії, південні острови Канадського Арктичного архіпелагу, а також північні райони материка. Зимові температури низькі – від -25 до -30^оС. Середні температури липня – від +5 до +10^оС. Опади зменшуються зі сходу на захід від 600 до 300 мм.

У помірному поясі лежить значна частина Північної Америки. В його складі виділяють три кліматичні області. Область морського помірного клімату займає узбережжя Тихого океану й західні схили Кордильєр. Тут переважають західні вітри, які приносять з Тихого океану в середньому 2000-3000 мм опадів на рік. Середня температура січня від 0^оС на півночі до +4^оС на півдні; липня – відповідно від +12 до +16^оС.

Область континентального помірного клімату займає центральні райони помірного поясу. Тут тепле літо – від +18^оС на півночі до +24^оС на півдні; зима доволі холодна – від -20^оС на півночі до -6^оС на півдні. Опадів випадає від 400-500 мм в західній частині до 800 мм на сході. В цій області характерні часті зміни погоди, часто виникають атмосферні фронти, які супроводжується зимою сніговими бурями, а літом – зливами.

Атлантичний мусонний помірний клімат з прохолодним літом й відносно холодною зимою знаходиться на заході поясу. Кількість опадів збільшується до 1000-1500 мм на рік. Сніжна й холодна зима (від -15^оС на півночі до -2^оС на півдні) змінюється нежарким й вологим літом (відповідно від +16^оС до +20^оС).

Субтропічний пояс займає південні штати США, від Каліфорнії і Нью-Мексико на заході до Алабами на сході. Літом в цьому поясі переважають тропічні, зимою – помірні повітряні маси. В цьому поясі можна виділити три області. Область субтропічного середземноморського кліматузаймає західні райони поясу (штат Каліфорнія). Тут тепла (від +6^оС до +8^оС) й волога зима (400-450 мм) змінюється сухим й нежарким для цих широт літом (близько +20^оС) через вплив холодної Каліфорнійської течії.

В центральній частині поясу (плато Великий Басейн й прилягаючі зі сходу райони Великих рівнин) переважає субтропічний континентальний клімат. Тут дуже жарке літо, прохолодна зима й майже цілий рік безхмарно й сухо. Середні температури січня сягають +9^оС, середні липневі – +32^оС, опадів – близько 200 мм на рік.

Область рівномірно вологого субтропічного клімату займає При мексиканську й Приатлантичну низовини, а також північні райони півострова Флорида. Зима тут тепла (близько +10^оС), літом жарко й волого. В цю область цілий рік приносяться опади з Атлантичного океану, а літом – ще й з Мексиканської затоки.

Тропічний пояс займає південь Флориди, Мексиканське нагір’я й півострів Каліфорнія. В цьому поясі цілий рік жарко – середньорічна температура вище +20^оС. За умовами зволоження в межах поясу виділяють дві кліматичні області. Область тропічного пустельного клімату представлена на Мексиканському нагір’ї й на півострові Каліфорнія.

Область тропічного вологого клімату охоплює узбережжя Мексиканської затоки в Межах Мексики, Антильські острови й південь Флориди. Тут цілий рік середні температури повітря в межах +20..+25^оС, багато опадів, особливо на навітряних схилах гір.

В субекваторіальному поясі лежить найвужча частина Північної Америки в межах материкової Центральної Америки. Тут середня річна температура повітря вища за +25^оС й багато опадів (1500-2000 мм на рік).

4. Населення і політична карта

Корінні жителі материка – індіанці, ескімоси, алеути – проникли в Північну Америку з Азії й належать до американської гілки монголоїдної раси. Індіанців в Північній Америці проживає приблизно 20 млн. осіб.

Основну частину сучасного населення материка складають нащадки європейців, які переселилися сюди з Великобританії й Франції (в США і Канаді), а також іспанці (в Мексиці й країнах Центральної Америки). Більша частина населення материка розмовляє на англійській мові, франкоканадці – на французькій, жителі Мексики й Центральної Америки – в основному на іспанській мові. В Північній Америці понад 20 млн. негрів – нащадків рабів, яких привезли сюди з Африки для роботи на плантаціях. Більша частина негрів живе в США й країнах Карибського басейну. Негри США розмовляють англійською мовою й офіційно складають частину американської нації. В Центральній Америці й на островах Карибського моря багато мішаного населення – метисів і мулатів.

По території материка населення розміщено дуже нерівномірно. Висока його густота на островах Карибського моря і в материковій частині Центральної Америки. Тут вона перевищує 200 осіб на 1 км².

Східна частина материка й територія довкола Великих озер – другий регіон з високою густотою населення. Висока густота і в окремих районах тихоокеанського узбережжя, особливо на території США.

Країни Північної Америки різняться за рівнем економічного розвитку. Сполучені Штати Америки (США) – найбільш економічно розвинена країна не тільки на континенті, але й у всьому світі. Територія цієї країни складається з трьох частин: основної материкової частини, Аляски й Гавайських островів. Другою високорозвиненою країною материка є Канада.

Мексика й держави Центральної Америки – країни, що розвиваються. З них найбільш розвинутою є Мексика.

Крім незалежних держав в Карибському морі є ряд володінь США, Великобританії та Франції.

Острів Гренландія належить Данії, але користується правом на самоуправління.