Євразія

1. Географічне положення

Євразія – найбільший материк Землі. Її площа разом з прилеглими островами складає близько 54 млн км². При цьому 4/5 з них припадає на Азію, а решта – на Європу. Європа й Азія – дві частини світу, які традиційно виділяють в складі Євразії. Межу між ними проводять вздовж східного підніжжя Уральських гір, річці Емба, північному узбережжю Каспійського моря, Кумо-Маничській западині, північніше Кавказу, на Таманський півострів, по Чорному морю й протоках, що сполучають Чорне море з Середземним.

Крайні точки материка: північна – мис Челюскін (77^о43' пн.ш.), крайня південна – мис Піай(1^о16' пн.ш.), крайня західна – мис Рока (9^о34' зх.д.), крайня східна – мис Дежньова (169^о40' зх.д.).

Якщо врахувати прилягаючі острови з півночі й півдня, то територія Євразії приблизно 10^о не досягає Північного полюсу і на 11^о заходить в південну півкулю. З заходу на схід материк простягнувся на 16000 км. Завдяки таким величезним розмірам природні умови окремих частин Євразії відрізняються не тільки різноманітністю, але й контрастністю. Тут знаходяться земної кулі – гора Джомолунгма (8851 м) й найглибша западина суходолу – рівень Мертвого моря (-395 м); полюс холоду північної півкулі в Ойм’яконі і пекучі області Аравії  й Месопотамії; Великі контрасти у випаданні опадів – на півдні Аравійського півострові (місто Аден) за рік випадає 44 мм, а біля підніжжя Гімалаїв (в районі Чарапунджі) – понад 12000 мм (найвологіше місце Землі). В Євразії проявляються всі типи клімату й ґрунтово-рослинні зони північні півкулі від арктичних пустель на півночі до вологих арктичних лісів на півдні.

Берегова лінія Євразії сильно порізана. Але цей фактор по-різному проявляється в акваторіях різних океанів, що її омивають. На заході Атлантичний океан далеко врізається в суходіл, утворюючи внутрішні моря й численні затоки. Окраїнні моря Тихого океану відділені від материка гігантськими острівними дугами. На півночі мілководні шельфові моря Північного Льодовитого океану й розділені архіпелагами островів. В Індійський океан далеко на південь висунуті півострови, а між ними – широкі затоки й моря.

Потужні течії в океанах, що омивають береги Євразії, впливають на природу материка. Північно-Атлантична течія – продовження Гольфстріму – з тропічних широт Атлантики несе теплі води, в результаті чого моря в західних і північно-західних берегів Європи не замерзають. З півдня вздовж берегів Азії в Тихому океані проходить тепла течія Куросіо. З півночі несе свої води холодна Курило-Камчатська течія. Гілки цих течій заходять в окраїнні моря й чинять різноманітний вплив на природні умови островів й узбереж.

2. Рельєф, геологічна будова, корисні копалини 

Різноманітність природи Євразії пов’язана не тільки з особливостями географічного положення материка, його гігантськими розмірами, але й з надзвичайно складною будовою земної кори й рельєфу материка.

Євразія складається з кількох древніх платформ, сполучених різновіковими складчастими поясами. Образно кажучи Євразія складається з кількох континентів, спаяних в одне ціле.

Головне древнє докембрійське ядро Євразії – Європейська платформа з рівнинним рельєфом невеликої абсолютної висоти; висока рухома Сибірська платформа, в межах якої формуються плоскогір’я, плато й нагір’я; роздрібнена Китайська платформа, різні ділянки якої зазнавали висхідних і низхідних рухів. Всі ці платформи складали разом з Північною Америкою один материк – Лавразію. До них пізніше приєднались Аравійська й Індійська платформи – ділянки древньої Гондвани.

В межах древніх платформ формувався рівнинний рельєф різної висоти. Але місцями по тектонічних розломах піднялись плоско вершинні гори: Алданське нагір’я (Становий хребет), хребти Китаю, Західні й Східні Гати. Основні ж гірські системи Євразії приурочені до рухомих складчастих поясів.

В областях кайнозойської (альпійської) складчастості утворились гігантські гірські системи. Між Китайською платформою – на півночі і Аравійською та Індійською платформами – на півдні утворився Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс. В межах цього поясу поєднуються внутрішні високі нагір’я і глибові гори, що їх перетинають. До цього поясу належать гори Гімалаї, Кавказ, Карпати, Альпи. Між гірськими системами альпійської складчастості й ділянками докембрійських платформ утворились великі передгірні прогини. Вони заповнені матеріалом, принесеним ріками з навколишніх гір. В таких прогинах сформувались Індо-Гангська і Месопотамська низовини.

Другий складчастий пояс – Тихоокеанський – простягнувся вздовж східної окраїни Євразії. Тут відбувається взаємодія материкової та океанічної літосферних плит. Опускання океанічної плити під материкову супроводжується утворенням складчастих гірських систем.

В поясах складчастості складкоутворення ще не закінчилось, продовжуються активні тектонічні процеси. У зв’язку з цим в таких місцях спостерігається висока сейсмічність й вулканізм. Так, в горах на островах й узбережжі Адріатичного й Егейського морів в Європі, Вірменському й Іранському нагір’ї, Японських й Філіппінських островах і архіпелагах Південно-Східної Азії часто спостерігаються землетруси різної сили, іноді навіть катастрофічні. Землетруси не раз руйнували приморські міста Італії, Туреччини, столицю Японії місто Токіо та інші міста. В складчастих поясах Євразії багато діючих вулканів. Найбільш відомі своїми виверженнями – вулкан Везувій – на Апеннінському півострові, Етна – в Сицилії, Ключевська Сопка – на Камчатці, багато діючих вулканів на острові Ісландія.

Складкоутворення в горах Північної й Центральної Європи, на Уралі і в Тянь-Шані, Алтаї, Куньлуні й багатьох інших гірських хребтах навколо Тибетського нагір’я відбулося в більш древніх епохах складчастості: в палеозої (каледонська й герцинська  складчастість) і мезозої (мезозойська складчастість). В подальшому ці території зазнали підняттів, опускань і розломів. Так виникли відроджені й омолоджені гірські системи, деякі з яких по висоті переважають молоді гори. Це – Тянь-Шань, Каракорум, Куньлунь, Алтай.

В поясах древньої складчастості, в районах розломів земної кори, також часті землетруси. Вулкани в областях каледонської і герцинської складчастості в основному згаслі. Але збереглись інші свідчення активності земної кори в цих районах – мінеральні й термальні джерела, в тому числі на Центральному Французькому масиві, в горах Чехії (Карлові Вари) та в інших місцях.

В Євразії багато глибоких тектонічних западин й котловин, з усіх сторін ізольовані горами й підвищеннями. Потужні гірські бар’єри піднімаються на півдні континенту й вздовж його східної окраїни. Це перешкоджає проникненню вологих повітряних мас з  Тихого й Індійського океанів в глибинні райони материка. А на заході й півночі Євразія „відкрита” впливу Атлантики й Північного Льодовитого океанів. Така будова рельєфу впливає на особливості клімату материка.

Різноманітні комплекси корисних копалин на території Євразії відповідає певним геологічним структурам. В породах докембрійського фундаменту платформ є золото, дорогоцінні камені, запаси уранових руд, алмази (півострів Індостан, острів Шрі-Ланка, Сибірська платформа). До виходів на поверхню магматичних і метаморфічних порід у виступах фундаменту платформ (на щитах) приурочені величезні родовища руд різних металів. Залізні руди добувають в Скандинавії, на північному сході Китаю, на півострові Індостан. По східній окраїні материка, в областях герцинської і мезозойської складчастості, на багато тисяч кілометрів простягнувся пояс гірських споруд, багатих рудами олова, вольфраму й інших рідкісних кольорових металів.

В тектонічних западинах, заповнених товщами осадових порід, утворились поклади вугілля, різних солей, нафтогазоносні товщі. Так утворились кам’яновугільні басейни Великобританії, Німеччини, Чехії, Польщі, України, Росії, Монголії, Китаю й інших районах материка.

В багатьох міжгірних прогинах земної кори накопичились величезні запаси нафти й газу. Особливо велике значення мають родовища Месопотамського передгірного прогину –нафтогазоносний район Перської затоки  (Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія), де знаходяться величезні запаси нафти, які мають світове значення. Перспективним вважають і південно-східний нафтогазоносний район Євразії, який охоплює Китай, М’янму, Таїланд, частину островів Зондського архіпелагу (о. Суматра) й прилеглий шельф Південно-Китайського моря. Знайдена нафта також і на шельфі морів Північного Льодовитого океану.

Євразія займає провідне місце за запасами багатьох корисних копалин. При цьому надра Центральних районів Азії, ще недостатньо вивчені.

3. Клімат 

Кліматичні особливості Євразії визначаються величезними розмірами материка, великою протяжністю з півночі на південь, різноманіттям переважаючих повітряних мас, а також специфічними особливостями будови рельєфу, її поверхні й впливом океанів.

Завдяки великої протяжності материка з півночі на південь, внаслідок різної кількості сонячної радіації в конкретних широтах, Євразія розташована в усіх кліматичних поясах північної півкулі, від арктичного до екваторіального.. Найбільші території за площею займає помірний пояс, оскільки в помірних широтах материк найбільш витягнутий з заходу на схід.

Над територією материка утворюються й переважають всі чотири типи основних мас – арктичні, помірні, тропічні й екваторіальні. Характерно, що над океанами в помірному поясі формуються морські повітряні маси, а над материком – континентальні, боротьба яких створює в цих широтах Євразії велику різноманітність типу клімату. Так в помірному поясі Євразії формуються області морського, помірно-континентально, континентального та мусонного клімату.

На клімат Євразії великий вплив здійснює рельєф. Альпи, Карпати, Кавказ, Гімалаї та інші гори Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу є важливим кліматорозділом материка. Вони перешкоджають проникненню холодних і сухих північних вітрів на південь і водночас є бар’єром на шляху теплих і вологих вітрів, які дмуть з півдня.

На клімат Євразії впливають океанічні течії (Гольфстрім, Куросіо, Курило-Камчатська та інші). Теплі течії пом’якшують клімат прилеглих територій материка, а холодні – роблять його континентальніший.

В арктичному й субарктичному поясах виділяються області з морським кліматом на заході кожного поясу: невеликими амплітудами температур за рахунок порівняно теплої зими й прохолодного літа (вплив гілок Північноатлантичної течії). На сході поясів кліматконтинентальний з дуже холодною зимою (до -40..-45оС).

В межах помірного поясу спостерігаються різноманітні типи клімату. Морський тип характерний для західних районів Європи. Він формується під постійним впливом морських повітряних мас з Атлантики. Літо тут прохолодне, зима відносно тепла навіть на узбережжі Скандинавського півострова. При проходженні атлантичних циклонів погода швидко змінюється: влітку можуть бути похолодання, зимою – відлиги.

Область перехідного клімату від морського до континентального займає в основному території Центральної Європи. При віддаленні від океану різниця (амплітуда) літніх і зимових температур зростає: зима стає помітно холоднішою. Літом опадів більше, ніж в холодний період року. На території Східної Європи (до Уралу) клімат вважають помірно континентальним.

За Уралом, в Сибіру і Центральній Азії, зима дуже холодна і суха, літо жарке й відносно вологе. Це область різко континентального клімату помірного поясу.

На узбережжі Тихого океану клімат мусонний з теплим вологим літом і холодною зимою.

В субтропічному поясі на рівнинах цілий рік температури повітря додатні. На території Євразії в цьому поясі виділяють три кліматичні області. Область субтропічного

середземноморськогоклімату знаходиться на заході поясу. Тут літом переважають сухі тропічні повітряні маси, а зимою – морське помірне повітря (йдуть дощі).

Область континентального субтропічного клімату займає територію Вірменського і Іранського нагір’їв. Зима в цій області порівняно холодна (можливі снігопади й зниження температур нижче 0С), літо – жарке й дуже сухе. Річна кількість опадів в цих зонах незначна.

Область мусонного субтропічного клімату знаходиться на сході Китаю й займає південну половину Японських островів. Тут характерний режим опадів – літній максимум в їх річному розподілі.

Тропічний пояс в Євразії не утворює суцільної смуги й на території материка знаходиться лише на південному заході Азії (Аравійський півострів, південь Месопотамії й Іранського нагір’я, північно-західні райони півострова Індостан). На протязі всього року тут переважають континентальні тропічні повітряні маси. Кількість опадів на рівнинах не перевищує 200 мм на рік, а в пустельних районах – менше 50 мм на рік. Літо дуже жарке – середні температури липня від +30оС до +35оС. Зима тепла – середні січневі температури – від +12оС до +16оС.

Субекваторіальний пояс включає півострови Індостан й Індокитай, Індо-Гангську рівнину, північ острова Шрі-Ланки, Південно-Східний Китай, Філіппінські острови. Для цього поясу характерна сезонна зміна повітряних мас: літом переважає вологе повітряне повітря, яке приносить мусон; зимою – відносно сухий тропічний пасат північної півкулі.

Екваторіальний кліматичний пояс розташований на островах Малайського архіпелагу, півострові Малакка, півдні Шрі-Ланки й півдні Філіппінських островів. На протязі всього року тут переважають морські екваторіальні повітряні маси. Вони формуються з тропічного повітря, яке надходить з пасатами обох півкуль. Для цього поясу характерні значні опади (2000-4000 мм на рік) й постійно високі температури (вище +25оС).

4. Населення і політична карта 

Населення Євразії становить близько 3,5 млрд. осіб. Розміщено воно по території материка нерівномірно.

Населення різниться за расовим і національним складом. Основну частину населення Європи складають народи європеоїдної раси. Народи монголоїдної раси населяють Центральну й Східну Азію. На півдні Азії живуть представники особливої гілки екваторіальної раси (деякі народи Шрі-Ланки, півдня Індостану, Малайського архіпелагу.

Мови деяких народів Євразії мають в своїй основі багато спільного й складають кілька мовних груп.

До слов’янської групи народів належать південні (серби, хорвати, словенці, болгари), західні (чехи, словаки, поляки) й східні (українці, білоруси, росіяни).

Народи германської групи займають Північну й частину Західної Європи: німці, англійці, датчани, голландці, норвежці та інші.

Романську групу народів складають італійці, французи, іспанці, португальці, румуни й молдавани. Романські мови виникли на основі латинської, якою розмовляли в Древньому Римі.

В азіатській частині материка найчисленніші групи індійських і китайсько-тибетських народів. В Південній Азії на індійських мовах говорить близько 600 млн. осіб. До китайсько-тибетських народів належать китайці, тибетці, в’єтнамці, лао та багато інших народів Південно-Східної Азії.

На Зондських островах живуть народи індонезійської групи.

В Західній Азії живуть перси, афганці й таджики – народи іранської мовної групи.

Особливу групу становлять японці – великий по чисельності зі своєрідною мовою народ.

Таким чином в розміщенні населення в Євразії спостерігаються певні закономірності.

На території Євразії розташовано 101 незалежна держава. Найбільшою за площею державою є Росія (17,075 млн. км²), за населенням – Китай (1,273 млрд. осіб)

Держави Євразії різняться за рівнем свого економічного розвитку.

Країни Європи дуже взаємопов’язані й становлять один з центрів економіки світу. Найбільш розвинутими країнами Європи є: Німеччина, Великобританія, Франція, Італія. В Азії найрозвиненішою країною є Японія, яка є  другою найрозвиненішою країною світу після США.

Країни Перської затоки та деякі інші розвивають свою економіку завдяки величезним природним ресурсам. Країни Південно-Східної Азії зазнають економічного зростання під впливом Японії.

Разом з тим на материку й досі є країни з дуже низьким рівнем економічного розвитку (наприклад Афганістан, який за цим показником поступається деяким країнам Африки).

Отже на території Євразії знаходяться країни, які різняться природними умовами, розмірами територій, культурами народів, що їх населяють та рівнем економічного розвитку.